Помітні зміни у суспільному житті регіонів є результатом не лише дії глобалізаційних чинників, а й трансформації наявних стереотипів, пов’язаних зі сприйняттям художньої інформації в соціумі, виявленням її нової консолідуючої та просвітницької функції. Адже війна помітно загострила всі форми відчуття мистецтва, стимулювала пошук у ньому патріотичних сегментів, засобів релаксації чи, навпаки, мобілізуючих факторів
Свідченням цього є й оригінальна серія концертів Рівненської обласної філармонії, реалізована в рамках відкриття її 85-го концертного сезону. Його відмінністю став комплексних підхід до організації програми, пошук у ній відповідних акцентів, які б задовольнили загострений смак публіки, а з іншого – продемонстрували нові тенденції в організаційно-культурних підходах установи.
Нагадаю, що фестиваль (а це 7 ексклюзивних художніх імпрез) присвячено важливій історичній даті – 300-річчю князів Любомирських на Рівненщині. Цій темі був відданий також окремий вечір – «Музичний салон Казимира Любомирського» (1 жовтня). Відтак основними локаціями резиденцій стали, крім, власне, головної сцени Органної зали, територія саду навколо установи та її мистецький цоколь.
Отже, «Рівненські класичні резиденції» – оригінальна форма позиціонування філармонії в культурному просторі регіону крізь призму міжнародного фестивалю. Її сутність полягає у розширенні сприйняття музики різних епох із долученням до цього процесу специфічних інтерпретацій з образотворення, фотомистецтва (арт-проєкт О. Харвата й С. Калько «Рівне: ренесанс образів»), театралізації (Д. Пшечук) (13 жовтня), виступів артистів місцевої філармонії (1 жовтня), запрошених солістів і провідних художніх колективів України.
Серед останніх – відомий Київський квартет саксофоністів (за участі рівненського інструменталіста Т. Пастушка) (8 жовтня), львівський фортепіанний дует у складі народної артистки України Оксани Рапіти й заслуженого артиста України Мирослава Драгана (15 жовтня), постійний учасник рівненських імпрез – соліст Національного будинку органної та камерної музики, заслужений артист України Назарій Пилатюк і Національний ансамбль солістів «Київська камерата» з групою його провідних митців (художньою керівницею колективу, народною артисткою України, скрипалькою Богданою Півненко, заслуженим артистом України, піаністом Дмитром Таванцем, флейтистом Дмитром Кузьміним) під орудою лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, диригента Володимира Шейка (12 жовтня).
Це і окремі програми – «Evropa sonore» («Звуки Європи»), сформована на репертуарі місцевих митців, «Намальована історія князів Любомирських» у формі презентації виставки арт-студії «Step Art» (22 жовтня), які помітно збагатили звукову систему творчості.
Не коментуючи кожний концерт, – вони досить оригінально представлені не лише на сцені, а й сайті та рекламних буклетах установи, – слід наголосити на зміні підходів керівництва філармонії до організації подібної практики. Адже всі запропоновані публіці концертні виступи демонструють національну виконавську організаційно-методичну систему у чи не найефективніших її формах. Склад учасників – це переважно відомі, а часто й видатні музиканти країни зі значним гастрольним досвідом, участю у широких міжнародних презентаціях вітчизняних здобутків рівня «Нова музика України»
Ці особистості вже сьогодні визначають напрям функціонування нашої культурно-мистецької виконавської традиції. Відомі вони і як знакові педагоги провідних українських закладів освіти. Та й їхній репертуар, – переважно висока популярна світова й вітчизняна класика, представлена творчістю Астора П’яццолли, Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Енніо Морріконе, Леонарда Бернстайна, Джорджа Гершвіна, Генрі Манчині, Едварда Гріга, Франца Шуберта, а також Левка Колодуба, Золтана Алмаші, Олександра Козаренка, Володимира Зубицького, Анджея Нікодемовича, інших.
Манера виконання, форма інтерпретації – це також певною мірою демонстрація потенціалу національної музичної спадщини та її нових експериментальних форм. А з іншого боку, – то майже унікальна база для творчого зростання місцевих митців, оскільки спільні виступи допомагають останнім усвідомити власну творчу спроможність і завжди мати високий художній зразок для художнього експерименту. Тому українське мистецтво у нинішніх формах його творення та сценічної репрезентації повною мірою демонструє міцність культурного коду нації, її здатність до швидкої еволюції, базованої на міцній звуковій базі, музичній системі і виконавській традиції. Одним словом, – національній художній школі.
Стимулюють цей фестиваль, як і низку інших, проведених обласною філармонією, перегляд та інституційне унормування уже на новому рівні традицій меценатства. Історична практика, євроінтеграційні процеси, міжнародне спілкування – це і культурні та креативні індустрії, що лише народжуються в Україні. Відтак – і зміна підходів до розвитку мистецтва, яке завжди було демонстрацією заможності країни, її духовних пріоритетів, а тому – й нових форм підтримки.
А загалом стан війни засвідчив появу на авансцені майже усіх сфер суспільного життя країни нових лідерів, здатних швидко змінити ситуацію на краще. І директор цієї установи – Елеонора Стеценко – тому переконливий приклад.
Сергій ВИТКАЛОВ
