ПІД ЗЕМЛЕЮ: МИСТЕЦТВО В УКРИТТІ ЯК ФОРМА КУЛЬТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ ТА МІСТА РІВНОГО)

Гузь Я.В. (2025) ПІД ЗЕМЛЕЮ: МИСТЕЦТВО В УКРИТТІ ЯК ФОРМА КУЛЬТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ ТА МІСТА РІВНОГО). In: Професійна мистецька освіта Рівненщини: персоналії, технології, виклики сьогодення. Волинські обереги, Рівне, с. 217-235. ISBN 978-617-8161-72-9

Текст Гузь Я.В..pdf Завантажити (5MB)

Анотація

Повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року спричинило не лише гуманітарну та соціальну катастрофу, але й радикально змінило способи, якими українське суспільство осмислює себе, свої цінності та засоби комунікації. В умовах постійної загрози фізичному існуванню, культурні практики зазнали глибокого зрушення — з приватних, державних та публічних вони перемістилися в умовно безпечні, проте нетипові для мистецтва простори. Підвали, підземелля, паркінги, метрополітен і бомбосховища, що донедавна виконували свої прямі функції у міському житті, стали новими «платформами» для художнього висловлювання, взаємодії та виживання. Мистецтво у ці воєнні часи виявилося не просто відображенням реальності, але й способом її переживання — формою колективної терапії, осмислення травми, а також збереження і фіксації досвіду. Художні акти, що почали виникати в укриттях, поєднують у собі тілесне, емоційне та політичне. Митець і глядач опинилися в умовах, коли акт створення і споглядання мистецтва відбувається в атмосфері небезпеки, тиші, солідарності — коли кожен твір перетворюється на жест присутності і спротиву. Таким чином бомбосховище, що до війни було місцем відчуження, функціонувало хіба як рудимент радянської інфраструктури, набуло нової ідентичності. Воно стало не лише притулком, а й місцем естетичного і соціального перетворення — своєрідним інкубатором культури виживання, пам’яті й надії. Саме ці трансформації становлять предмет дослідження у цій статті — зокрема, як художні практики реагують на зміну простору і як сам простір укриття формує нові типи взаємодії між людьми та мистецтвом.
The full-scale Russian invasion of Ukraine on February 24, 2022, triggered not only a humanitarian and social catastrophe but also radically transformed the ways in which Ukrainian society perceives itself, its values, and its modes of communication. Under the constant threat to physical existence, cultural practices have undergone a profound shift — moving from private, state, and public institutions into conditionally safe yet atypical spaces for artistic expression. Basements, underground shelters, parking lots, subways, and bomb shelters — once limited to their utilitarian functions within urban life — have emerged as new “platforms” for artistic articulation, interaction, and survival. In these wartime conditions, art has become not merely a reflection of reality but a mode of experiencing it — a form of collective therapy, the processing of trauma, and the preservation and documentation of lived experience. Artistic acts that have emerged in shelters combine the bodily, the emotional, and the political. Both artist and viewer find themselves in a context where the act of creating and perceiving art takes place amid danger, silence, and solidarity — where each artwork becomes a gesture of presence and resistance. Thus, the bomb shelter — previously a space of neglect, often regarded as a relic of Soviet infrastructure — has acquired a new identity. It has become not only a place of refuge but also a site of aesthetic and social transformation — a kind of incubator for a culture of survival, memory, and hope. These very transformations are the focus of this article, particularly how artistic practices respond to spatial displacement and how the shelter space itself shapes new forms of interaction between people and art.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу