ЕКЗЕГЕЗА КЛАСИЧНОЇ МУЗИЧНОЇ СПАДЩИНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ У РОЗРІЗІ КУЛЬТУРНО-ДУХОВНИХ ВИКЛИКІВ XIX СТОЛІТТЯ

Мельничук С.Ф. (2025) ЕКЗЕГЕЗА КЛАСИЧНОЇ МУЗИЧНОЇ СПАДЩИНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ У РОЗРІЗІ КУЛЬТУРНО-ДУХОВНИХ ВИКЛИКІВ XIX СТОЛІТТЯ. Мистецька освіта та розвиток творчої особистості, 2025: Вип. 2. с. 45-49. ISSN 3041-1033 ; ISSN 3041-1025

Текст Мельничук С.Ф..pdf Завантажити (2MB)

Анотація

У статті розглядаються особливості розвитку професійної музичної культури в ракурсі XIX століття. Експліковано, що події тогочасної Європи у фокусі буржуазної революції стали смисловим та ідейним початком трансформаційних процесів суспільства. Парадигми Західної Європи XIX століття протягом тривалого часу були культурно-ідейними флагманами, що змушували трансформувати систему відносин, значення особистості у суспільстві.
Музичний романтизм цього періоду представлений як визначальний аспект формування духовної культури у фокусі всієї Західної Європи, в якій духовне переважало над матеріальним, що змінювало ставлення до людини, яка поставала як Творець, що постійно шукає нового, неповторного. Наприклад, твори видатних композиторів епохи романтизму (Л.В. Бетховена, Р. Вагнера, Ф. Шопена) висвітлювали суттєві риси романтизму в музиці, такі як прагнення до свободи, пошук сильної особистості та безсмертної коханої.
Доведено, що романтичне мистецтво, що мало собі ідеал як шедеврів музичного класицизму, орієнтувалося на високі зразки творів попереднього покоління композиторів. У красі романтичної музики завжди відчувається прагнення бути гідним висот композиторів-класиків. Класичні твори в такий спосіб виконували функцію ідеалу, до якого було спрямовано свідомість романтизму. Художні відкриття класиків стали для них нормою та зразком, що виявилося не лише у продовженні їхніх традицій, а й отримало висвітлення у критичній думці епохи романтизму.
Експліковано, що серед музикантів-митців, які гостро порушили питання щодо істинності музики, фундаментального її значення у фокусі людської буттєвості, виділяються особистості Р. Шумана, Р. Вагнера, Ф. Ліста, Г. Берліоза. Саме останньому, як припускають, і належить вираз «класична музика», яке набуло пізніше такого великого поширення. Сміливі реформатори, які відкривали нові горизонти музичного мистецтва, при цьому відчували свій духовний зв’язок із попереднім поколінням музикантів, чиї твори були для них взірцем. Таким чином, у це поняття від початку була вкладена ціннісна характеристика, що визначила статус справжнього твору мистецтва – музичного шедевру.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу