ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНІ ПАРАМЕТРИ МОВЧАННЯ ЯК ЗАСОБУ ДІАЛОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Шульжук Н.В. (2021) ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНІ ПАРАМЕТРИ МОВЧАННЯ ЯК ЗАСОБУ ДІАЛОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ. Актуальні питання гуманітарних наук, 2021 (Вип.35): Т. 8. с. 205-210.

Перегляд

Текст Шульжук Н._Прагмалінгвістичні параметри....pdf Завантажити (3MB) | Перегляд

Анотація

У статті проаналізоване мовчання як засіб діалогічної комунікації в контексті проблемного поля лінгвістичної прагматики. Зазначено, що антропоцентричний підхід до вивчення мовних одиниць сфокусував увагу дослідників на людині як творцеві мовленнєвої діяльності, у зв’язку з чим перспективу мовознавства нині пов’язують із галузями знань, проблемне поле яких зосереджене на пошуку того, як людина послуговується мовою і як у мовних одиницях відобразилася сама людина в усіх її проявах і потребах. З-поміж таких галузей автор виокремлює лінгвістичну прагматику, розвиток якої активізував порівняно новий напрям у мовознавстві – комунікативно-прагматичний, що зорієнтований на з’ясування потенційних можливостей мовних одиниць у процесі передачі комунікативно значущих смислів під час спілкування. Автор зауважує, що, застосовуючи відповідні комунікативні стратегії і тактики, комуніканти реалізують свої наміри в діалозі, нові вектори досліджень якого також визначила проблематика лінгвістичної прагматики, спрямована на вивчення функцій одиниць мови в реальних комунікативних процесах. Із-поміж невербальних засобів вираження думки автор виокремив мовчання – комунікативну одиницю, що може містити інформацію про психічний та емоційний стан мовців, їх соціальний статус, про небажання відповідати, незнання відповіді та ін. Автор акцентує на міждисциплінарному характері мовчання, проте цікавість мовознавців до цього феномена пов’язує передусім із тенденцією до дослідження мовних явищ через їх прагматичний потенціал в актах комунікації. Автор зауважує, що двобічна мовна комунікація з безпосереднім контактом призводить до асиметрії плану змісту і плану вираження у висловлюванні, імпліцитний зміст якого презентує і семантика мовчання – потужний афективний потенціал комунікації та її ефективна стратегія, зумовлена інтенціями адресанта. Автор виокремлює й етносоціокультурну функцію мовчання, зумовлену певними нормами, культурними, етнічними та релігійними традиціями певного етносоціуму. Перспективу подальших наукових пошуків автор пов’язує з вивченням мовчання в контексті еколінгвістики, тобто як засобу мовленнєвої толерантності, що визначає ефективну соціальну взаємодію, яка виключає мовленнєве насилля в будь-якому його прояві.
The article analyzes silence as a means of dialogue communication in the problematic field of linguistic pragmatics. It is specified that the anthropocentric approach to the language study has focused researchers on the human as the creator of speech activity, thereby the perspective of linguistics is associated with areas of knowledge whose problem field is concentrated on how people use language and how these language units reflect the person him/herself in all their manifestations and needs. Among such spheres the author defines linguistic pragmatics, the development of which has intensified a relatively new direction in linguistics – communicative-pragmatic, that allows us to determine the potential of language units in the process of transmitting communicatively significant meanings during communication. The author emphasizes that using appropriate communicative strategies and tactics helps communicators achieve their intentions in dialogue; new research vectors of which have also been identified by issues of linguistic pragmatics, aimed at studying the functions of language units in present communicative processes. Among the non-verbal means of expression the author singled out silence as a communicative unit that may contain information about mental and emotional state of speakers, their social status, reluctance to answer, ignorance of the answer etc. The author emphasizes the interdisciplinary nature of silence, but the interest of scientists in this phenomenon is primarily associated with the tendency to study linguistic phenomena because of their pragmatic potential in acts of communication. The author points out that two-way verbal communication with direct contact leads to an asymmetry of the plan of content and the plan of expression in phrases, the implicit meaning of which is presented by the semantics of silence that is a powerful affective potential of communication and its effective strategy due to the intentions of the addressee. The author also singles out the ethno-socio and cultural functions of silence, due to certain norms, cultural, ethnic, and religious traditions of a certain ethnic society. The author deals the prospect of further research with the study of silence in the context of ecolinguistics, i.e. as a means of speech tolerance, which determines effective social interaction, which eliminates speech violence in any of its reflections.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу