АНТИКОЛОНІАЛЬНА ХУДОЖНЯ СТРАТЕГІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕАЛІСТИЧНІЙ ПРОЗІ 1870-Х РОКІВ

Кирильчук О.М. (2021) АНТИКОЛОНІАЛЬНА ХУДОЖНЯ СТРАТЕГІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕАЛІСТИЧНІЙ ПРОЗІ 1870-Х РОКІВ. Закарпатські філологічні студії, 2021 (Вип.20): Т.2. с. 104-109. ISSN ISSN 2663-4880

Перегляд

Текст zfs_20_2021.pdf Завантажити (401kB) | Перегляд

Анотація

У статті розглядаються практики контрдискурсивного опору українського письменства ХІХ століття російському колоніальному дискурсу. Романтики протиставляють імперському наративу глорифікацію України козацької епохи як часу національної самостійності та етнокультурної самобутності. Письменники ж 1870-х років зосереджують увагу на проблемах сучасності, тобто у сферу їх художнього спостереження потрапляє дійсність колонізованого патріархального українського суспільства. Панас Мирний та Іван Білик у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та Іван Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря» апелюють до осмислення негативних наслідків кріпацтва, яке постає практикою колоніального поневолення України. Письменники-реалісти наголошують на тому, що соціальне підкорення селянства здійснюють поміщики з неукраїнського світу (поляки, росіяни), які демонструють і національне домінування над українським рустикальним простором. Влада цієї соціальної групи є наслідком толерування російської імперської експансії, оскільки метрополія винагороджує захопленими територіями своїх слуг та силою зброї тримає в покорі колонізованого. У центрі творів українських письменників-реалістів постає герой-нонконформіст, який кидає виклик колоніальній системі, що паралізувала патріархальне середовище України. Однак шлях протагоністів є своєрідним відбиттям запорозької традиції через утечу від несвободи в степ. Відповіддю на метропольний тиск є насилля, яке спочатку є наслідуванням колоніальних методів, застосованих до українських героїв, а згодом перетворюється на форму боротьби з несправедливістю колоніального світу. Використання методів жорстокості свідчить про неможливість персонажів з українського патріархального суспільства подолати колоніальну травму, тому козацьку енергію спротиву спрямовують у непродуктивне русло розбійництва. Водночас автори наголошують, що лінія активного опору імперії провокує вихолощення персонажів на особистому рівні, наслідком чого стає руйнування родинного життя. Так, українська проза 1870-х років окреслює масштаби вкоріненості колоніальних практик в українське рустикальне життя, руйнуючи його із середини та деморалізуючи його активних представників.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу