ГЕРОЙ-МЕДІАТОР В СИСТЕМІ КОНТРДИСКУРСИВНИХ ПРАКТИК УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

Кирильчук О.М. (2021) ГЕРОЙ-МЕДІАТОР В СИСТЕМІ КОНТРДИСКУРСИВНИХ ПРАКТИК УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ. Науковий журнал Львівського державного університету безпеки життєдіяльності «Львівський філологічний часопис», 2021 (№10). с. 56-63. ISSN ISSN 2663-340X

Перегляд

Текст Lfz_Kyrylchuk_2021.pdf Завантажити (311kB) | Перегляд

Анотація

Українська література романтизму прагне сформувати адекватну відповідь російському колоніальному дискурсу. Автори-романтики звертаються до глорифікування козацької історії як «золотої доби» доколоніального минулого України, яке протиставляється метропольній моделі світу. Однак контрдискурсивні практики українських письменників у художній стратегії проєктування україноцентричного простору наслідують методи імперської культури. У романтичних текстах 1830-40-х років сконструйовано монологічну картину, у якій голос Іншого витіснено на марґінеси тексту. Водночас зацікавлення історичними темами привносить у літературу осмислення українських мілітарних конфліктів з польським суспільством у XVII ст., яке маркується як головний ворог українства. Така ситуація демонструє перехрещення колоніального та контрдискурсивного досвідів (російська антипольська політика співпадає із традицією барокової літописної критики шляхти), а також прагнення українських романтиків кинути виклик російському колоніальному наративу не безпосередньо, а через використання образу поляка як символічного посередника. Одновекторність історичної візії минулого у текстах романтиків призводить до відсутності будь-якої комунікативної ситуації між польським та українським світами, оскільки мілітарнолицарська модель потвердження національної окремішності провокує тотальне винищення опонента, виключаючи можливість діалогу з ним. У текстах Миколи Гоголя «Тарас Бульба» та Тараса Шевченка «Гайдамаки» з’являється постать героя, який належить до іншого етнокультурного простру, що дозволяє йому стати посередником в екзистенційному протистоянні українців і поляків. Однак стратегія персонажа-медіатора активізує форми прихованого опору імперії через використання «маски крутія», яка відображає зовнішню лояльність метропольним цінностям та водночас опонує їм. Образ Іншого в іпостасі медіатора дозволяє українським героям проникнути у ворожий табір не за допомогою сили зброї, а інтелектуальної діяльності, перетворитися на «свого серед чужих» та оприсутнити власний голос у середовищі опонента. Водночас модель посередництва проявляється і у поемі «Сон» Тараса Шевченка, де ліричне Я героя стає провідником у пізнання світу імперії та спроб позбутися інфантильного переживання національної травми. Залучення героя медіатора для пошуку діалогу між різними національними проєктами постає стратегією розширення контрдискурсивної відповіді метропольному дискурсу.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу