ФРАНКОВА МОДЕЛЬ ЛЮБОВНОГО ТРИКУТНИКА (ЗА П’ЄСОЮ «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»)

Захарчук З.О. (2024) ФРАНКОВА МОДЕЛЬ ЛЮБОВНОГО ТРИКУТНИКА (ЗА П’ЄСОЮ «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»). Наукові записки. Серія: Філологічні науки, 2024: Вип.1(208). с. 168-173. ISSN 2522-4077 (Print), 2522-4085 (Online)

Текст ФРАНКОВА МОДЕЛЬ ЛЮБОВНОГО ТРИКУТНИКА.pdf Завантажити (397kB)

Анотація

У статті закцентовано увагу на дослідженні моделі любові в п’єсі Івана Франка «Украдене щастя». Художня творчість може трактуватися як спосіб реалізації авторських емансипаційних ідей, адже мистецтво виступає резонатором актуальних соціокультурних тенденцій. Сюжетно-персонажна структура ґрунтується на моделі любовного трикутника, у центр якого драматург ставить жінку. В образному відтворенні шлюбного життя домінує семантика примусу і догма обов’язку, а не емоційний чинник. Жіноча суб’єктивність видається проблематизованою, адже героїня намагається старанно виконувати роль дружини та господині, при тому переживаючи любовну травму минулого. У п’єсі в рамках патріархального дискурсу виразно артикульована підлеглість жіночого світу чоловічому. Відповідно до традиції жінка центрує своє життя навколо іншого: спочатку чоловіка, пізніше – коханця. Блокований у шлюбі фемінний потенціал чуттєвості реалізується поза межами родини. Поведінковий алгоритм героїв-чоловіків маркується суперництвом. Життєва установка Миколи визначається статусом жертви, відтак він знаходиться у слабкій позиції і перебуває під тиском зовні: громада втручається в інтимний простір сім’ї, впливає на поведінку, провокує на деструктивні вчинки. Фізична слабкість чоловіка асоціюється з неповноцінним життям. В образі Михайла домінує семантика чужого як потенційно небезпечного для патріархального світу. Герой стверджує власну маскулінність через дискурс влади, яку він має як представник держави над громадою, і як чоловік – над жінкою. Михайла зображено підкреслено здоровим, наповненим агресивною сексуальною енергією. У п’єсі увиразнюються протиріччя любовного трикутника, в якому генеруються різні моделі любові, проте обидва чоловіки використовують жінку заради самоствердження.
The article focuses on the exploration of the artistic model of love in Ivan Franko’s play «Stolen Happiness». Artistic creativity can be interpreted as a means of realizing the author’s emancipatory ideas, as art resonates with current sociocultural trends. The plot-character structure is grounded in the model of a love triangle, with a woman placed at its center by the playwright. In the imaginative portrayal of marital life, the semantics of compulsion and the doctrine of duty dominate, rather than being driven by emotional factors. The female subjectivity appears problematized, as the heroine strives to dutifully play the roles of wife and homemaker while enduring the love trauma of the past. In the play, within a patriarchal discourse, the subordination of the female world to the male is explicitly articulated. According to tradition, a woman centers her life around another – first her husband, later her lover. The blocked feminine potential for sensibility is realized outside the family. The behavioral algorithm of male characters is marked by rivalry. Mykola’s life orientation is defined by the victim status, placing him in a weak position under external pressure. The community interferes with the intimate space of the family, influencing behavior and provoking destructive actions. The physical weakness of the man is associated with an incomplete life. In the character of Mykhailo, the semantics of being an outsider, potentially dangerous to the patriarchal world, dominates. The hero asserts his own masculinity through the discourse of power, both as a representative of the state over the community and as a man over the woman. Mykhailo is depicted distinctly healthy, filled with aggressive sexual energy. The play highlights the contradictions of the love triangle, generating different models of love, yet both men use the woman for self-assertion.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу