«НЕСИ, МАШИНО, НАШ БУЙНИЙ СПІВ»: РАДІОГОЛОСИ В ЛІТЕРАТУРІ 1920–1930-Х РОКІВ

Бестюк І.А. (2024) «НЕСИ, МАШИНО, НАШ БУЙНИЙ СПІВ»: РАДІОГОЛОСИ В ЛІТЕРАТУРІ 1920–1930-Х РОКІВ. Актуальнi питання гуманiтарних наук, 2024 (Вип.81): Т.1. с. 129-134. ISSN 2308-4855 (Print), ISSN 2308-4863 (Online)

Перегляд

Текст Бестюк І.«НЕСИ, МАШИНО, НАШ БУЙНИЙ СПІВ».pdf Завантажити (4MB) | Перегляд

Анотація

Предметом доказів пропонованої інтермедіальної студії стали способи художньої атрибуції радіо, пов’язані з процесами його виникнення й становлення у 1920–1930-х роках. У реконструкції трендової в цьому літературному періоді радіотопоніміки задіяні дослідження з історії й теорії радіо (Н. Даценко, Б. Брехта та ін.) й апробовані методи літературознавчої антропології, – протиставлення голосу і логосу в концепції Ж. Лакана й фоноцентризм Ж. Дерріди (за книгою Младена Долара «Голос і більш нічого»).
Евристичне захоплення радіофікацією поєднало реалістів й авангардистів, твори яких побачили світ одночасно зі статтею «Про радіо та його значіння», видрукуваною у волинському «Народному віснику» 1927 року, яка слугує своєрідним супровідним коментарем. Адже її зміст корелює із піднесеним медійним розмаїттям у поезії «Радіо» (1928) Валер’яна Поліщука, перегукується із демонізацією акусматичного радіозвучання в повістях Степана Васильченка «Олив’яний перстень» (1926) і «Міс Адрієна» (1934) Ґео Шкурупія. Натомість видання збірки В.Поліщука «Радіо в житах» (1923), у якій верескливість Першотравневої радіотрансляції символізує крик новонародженого соціуму, збіглося із «піком становлення радіо», як назвав 1922–1923 роки у романі «Степовий вовк» (1927) Герман Гессе.
Голос важливий не тільки в роботі одного з перших дикторів вітчизняного радіо письменника Григорія Косинки, а й пріоритетний в аудіальних структурах його текстів. Так, приміром, на користь голосового вираження, протиставленого значенню (логосу), свідчать наскрізні апеляції до співу («За земельку», «Троєкутний бій», «За ворітьми» тощо). А в метафоризованому «дзвоні степу», зґенерованому алітераційними спецефектами в новелі «В житах», фонічна пейзажна акустика взаємонакладається із нечутним афонічним нервовим «дзвоном», власне із «механізмами психозу, "чуттям голосів"» (М. Долар), принишклого в житах дезертира, який
уже два роки веде таке «вовче» життя.
Верескливе і буйне, радіозвучання «ренесансних 1920-х» у наступному десятилітті поступово стихаючи, нишкне, перетворюючись на заручника, а відтак і рупора, тоталітарної держави.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу