ДЕФІНІЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО СПІВУ В УКРАЇНІ: МІЖ АВТЕНТИКОЮ, СЦЕНІЧНІСТЮ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРОМ

Сінельнікова В.В. та Шнуренко Т. та Цапун Р.В. (2025) ДЕФІНІЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО СПІВУ В УКРАЇНІ: МІЖ АВТЕНТИКОЮ, СЦЕНІЧНІСТЮ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРОМ. Вісник КНУКіМ, 2025 (№ 53). с. 192-203.

Текст 348326-Текст статті-808518-1-10-20251229.pdf Завантажити (434kB)

Анотація

Мета статті полягає у визначенні й систематизації основних рівнів існування традиційного співу, а також у виявленні взаємозв’язків між автентикою, сценічною стилізацією та постфольклорними практиками, які формують сучасний образ української пісенної культури. Результати дослідження засвідчують, що дефініція «традиційний спів» не може бути зведена до єдиного вузького визначення, адже вона охоплює як первісні етнографічні зразки, так і вторинні інтерпретації, що виникли внаслідок адаптації народнопісенного матеріалу до професійної сцени, академічних форм чи міського побуту. Автентичний спів репрезентує безпосередню спадкоємність традиції в локальних громадах; сценічно-академічна площина демонструє художню обробку та функцію національної культурної репрезентації; реконструктивні практики сучасних фольклористичних гуртів відтворюють давні форми на основі архівних матеріалів; побутово-стихійний рівень відображає живучість пісенної культури у міському середовищі як засобу ідентифікації та комунікації. Наукова новизна роботи полягає у спробі інтегрованого підходу до дефініції традиційного співу, що дозволяє розглядати його не як статичне поняття, а як динамічну систему, відкриту до трансформацій та сучасних інтерпретацій. Запропоновано класифікаційні критерії для систематизації різних рівнів традиційного співу — за середовищем побутування, ступенем автентичності, технікою виконання, функцією та ставленням до джерела. Висновки підкреслюють необхідність термінологічної чіткості й водночас гнучкості у науковому дискурсі, що дозволить уникнути плутанини між поняттями «автентичний», «народно-хоровий», «народно-академічний», «фольклорний» чи «побутовий спів» та ін. Традиційний спів в Україні слід осмислювати як культурний феномен, який поєднує у собі діахронічний вимір спадкоємності та синхронічний вимір сучасних модифікацій, утворюючи багатовекторний простір для дослідження, збереження і творчого розвитку народнопісенної спадщини.

Необхідні дії (обов’язкова авторизація)

Перегляд елементу